Непогашене почуття...(Тарас Шевченко та Ганна Закревська )

Після майже 14-річної розлуки з отчим краєм наприкінці квітня 1843 року вже відомий український художник і поет Тарас Шевченко поспішав на УкраїнуВідомий український письменник Євген Гребінка відкрив у Шевченкові поета. Були вони добрими друзями, тому і запросив Євген Павлович Тараса Григоровича відвідати його родове помістя .

          Т.Шевченко                                                               Є.Гребінка

Під час гостювання Шевченка і Гребінку запрошують на бал до Тетяни Густавівни Вільховської.Маєток Тетяни Густавівни Волховської у Мойсівці – садиба, яку сучасники порівнювали з паризьким Версалем – всесвітньовідомою пам’яткою паркового мистецтва, зразком довершенності мистецького твору. Інколи парк у Мойсівці називали „химерний сад”. В садибі був парк із статуями, фонтанами, альтанками, гротами, що мали вигадливі назви: „Храм кохання”, „Грот Діани”, „Сховище пастушок”. Сама Волховська вважалась напівнімкенею, напівросіянкою. Ні дітей, ні прямих спадкоємців вона не мала. Дуже любила гучні розваги і гру в карти.Жила Тетяна Густавівна на широку ногу.На влаштування балів і прийомів вона не шкодувала нічого. Маєток на той час був уже не один раз заставлений під численні позики. Однак це не зупиняло її від необдуманих вчинків та бажання приймати різних  гостей.  Бали, які тут відбувалися були надзвичайно популярними. Згадує Андрій Козачковський«На Петра и Павла в одном старинном доме у Т. Г. Волховской съезжались помещики не только из Полтавской, но из Черниговской и даже из Киевской губернии, и празднество продолжалось несколько дней.29 июня, кажется, день іменин покійного Волховского праздновались со всевозможной пышностью; и в эти дни собиралось в Мосевке до 200 особ, из которых иные паны приезжали в нескольких экипажах в сопровождении многочисленной прислуги.. Балы Т. Г Волховской были для Малороссии свого рода Версалью: туда везлись на показ саме модне платья, новейшие фигуры мазурки, знаменитейшие каламбуры. Там завязывались сердечне романы, происходили катастрофы, провозглашалась красота и устанавливалась слава танцоров и танцорок. Да, подобне балы уже не повторяются, потому что тепер немного найдется охотников ехать за полтораста верст семействами на трехдневный пляс, да и вряд ли отыщется помещик, готовый бросить несколько тисяч рублей на подобные удовольствия».„Звістка про приїзд Шевченка миттю розлетілась по всьому дому, і моя кімната незабаром наповнилась шанувальниками, що приходили познайомитися із рідним поетом. Прийшов і Гребінка і ми пішли в зал. Усі гості юримилися біля входу, і навіть манірні панночки, які інакше й не говорили як по-французськи й ті з цікавістю чекали появи Шевченка. Поет очевидячки, був зворушений блискучим прийомом».

Зібралися численні гості Тетяни Густавівни. Один із них, поет Олександр Афанасьєв-Чужбинський, згодом напише спогади про Тараса Шевченка, в яких детально розповість про мойсівський бал 29 червня 1843 року. «Проходячи повз головний під’їзд, я почув голоси: «Гребінка! Гребінка!» — і зупинився. Євген Павлович від’їздив до ганку в супроводі незнайомця. Вони вийшли. Супутник його був середній на зріст, кремезний; на перший погляд обличчя його здавалося звичайним, але очі світилися таким розумним і променистим світлом, що мимоволі я звернув на нього увагу. Гребінка одразу ж привітався зі мною, взяв за плечі і, штовхнувши до свого супутника, познайомив нас. Це був Т.Г. Шевченко. Останній знав мене з віршованого послання до нього, надрукованого в «Молодику», і міцно обнявся зі мною. /... / Шевченко кілька разів сказав мені своє щире «дякую», котре, як відомо всім, хто знав його, мало особливу чарівність в устах славного Кобзаря».
За свідченням Афанасьєва-Чужбинського, в багатьох родинах лівобережного українського панства вже добре знали «Кобзаря» й «Гайдамаків». У панночок, яких батьки ретельно привчали до модної французької мови, навіть з’явився «потяг до національної літератури»: «вони наввипередки читали «Кобзаря»», поезія якого «миттю розвіяла апатію і викликала любов до рідного слова». Тож Мойсівка влаштувала Шевченкові «блискучий прийом». Цілий день він був у центрі уваги; «багато гарненьких жінок читали йому напам’ять уривки з його творів, і він особливо хвалив чистоту полтавської говірки»...За столом Тарас Шевченко сидів «між дамами в товаристві Софії  Закревської».

Тут входили в моду «найновіші фігури мазурки» і вигадувалися «найзнаменитіші каламбури». У цьому товаристві Т. Шевченко, котрий умів чудово триматися, ніколи не розгублювався і був надзвичайно тактовний, одразу став «своєю людиною». Господиня Мойсівки поставилася до Тараса Шевченка з особливою повагою, але ще з більшою увагою поставився до нього гурток, відомий під назвою «мочеморд». «Товариство мочемордія» – неофіційне утворення українського дворянства та літературно-мистецької богеми 1840-х років. Так називалися вони тому, що у їхній мові не було дієслова «пиячити», воно замінювалося фразою «мочити морду». Старійшиною в цьому гуртку був Віктор Закревський, а ще сюди входили його брати Платон та Михайло, історик Микола Маркевич, граф Яків де Бальмен і його брат Сергій, поет Віктор Забіла, поміщики Капністи, Тарновські, Репніни та інші. Саме в «мочемордах» Т. Шевченка титулували «Гетьманом». Найбільше ж заприятелював Т. Шевченко із родиною Закревських, і їх маєток у Березовій Рудці відвідував найчастіше. Не було такого маєтку, де Т. Шевченко бував би так само часто протягом чотирьох років, гостював так само довго і почував себе так само добре, як у Березовій Рудці. і звичайно в ньому гостювала і багаточисельна родина Закревських, до якої і підвели Тараса Григоровича для знайомства. Закревські добре знали Шевченка як поета. Віктор Закревський привіз в Березову Рудку "Кобзар", Ганна Іванівна Закревська, а також Софія і Марія Закревські (сестри чоловіка Ганни - Платона) добре знали поезію Шевченка, деякі твори навіть на пам'ять. Вони дуже радо зустріли поета і запросили відвідати Березову Рудку. Він, подякувавши, погодився. Перший вальс на цьому балу Тарас Григорович протанцював з його королевою - Ганною Іванівною Закревською. Його вразила і глибоко запала в душу краса цієї жінки. Як згадує Афанасьєв-Чужбинський, що проживав тоді з Шевченком в одній кімнаті, Тарас Григорович довго не міг заснути після балу і все повторював: "Гарна молодичка!" Теплі спогади про цю жінку поет проніс через все своє життя. Вже будучи на засланні в далекому      Кос-Аралі він присвятив їй два вірші "Г.З." та "Якби зустрілися ми знову". "А ти, мій покою! Моє свято чорнобриве ... Єдинеє свято" – це про неї - Ганнусю вродливу, пише поет в далекому засланні, згадуючи перший свій бал у Вільховської.

У Мойсівці Тарас Шевченко провів щонайменше два дні. Перед ним постав калейдоскоп нових облич, зав’язалися стосунки, що матимуть своє продовження. Мойсівка стала «брамою», яка магічним чином, мовби сама по собі, відчинилася перед ним, — і Шевченко невдовзі зміг потрапити до Яготина, Березової Рудки, Линовиці...

Текст читає Б.Ступка лауреат Шевченківської премії, Народний артист УРСР, Народний артист СРСР, Герой України.

Ганна Іванівна Заславська народилася в селі Марківка Лебединського повіту в сім'ї сотенного осаула. Була одружена з Платоном Олексійовичем Закревським, що на 21 рік був старшим за неї. Під час зустрічі з Шевченком їй було 21 рік, вона вже була матір'ю двох дітей. Шевченку було 29. Господарем Березової Рудки був Платон Олексійович Закревський, полковник у відставці, багатий поміщик, власник цукрового заводу, йому на той час було 40 років, а господинею і матір’ю двох дітей була його молоденька двадцятирічна дружина Ганна Іванівна. У 1839 році багатий поміщик Платон Закревський приїхав у село Марківку і одружився з небагатою донькою сотенного осавули Ганною Іванівною Заславською, якій на той час було лише 17 років.Т. Шевченко був захоплений красою Ганни Закревської. Він намалював вражаючої краси її портрет, на жодному іншому з портретів Т. Шевченка немає таких «аж чорних – голубих» очей, «такого повного, трагічного, душевного життя очей», як на портреті Ганни Закревської. Вірш "Якби зустрілися ми знову" Микола Віталійович Лисенко поклав па музику і до цього часу не можна без хвилювання слухати цей чудовий романс.

"Якби зустрілися ми знову"-українська лірична пісня на вірші Тараса Григоровича Шевченко. Музика, виконання -Леонід Мазур.

Т. Шевченко закохався. Афанасьєв-Чужбинський згадував, як ще 1843-ого року в Мойсівці Т. Шевченко довго сидів біля Ганни Закревської на балу і все просив у неї на згадку хоч одну блакитну квітку, якими була оздоблена сукня. Молода жінка жартувала і жартома відмовляла. Тарас Григорович таки ухитрився відірвати квітку. А років через два Чужбинський випадково побачив у нього цей знак спогаду. Т. Шевченко знітився і, применшуючи свої справжні почуття й не бажаючи впускати нікого у свій внутрішній світ, відповів: «Славна молодичка, – і така приємна, що, здається, і забудеш, а побачиш, то знов так тебе й тягне».

 В липні 1843 року Шевченко вперше прибув у Березову Рудку всього на один день. Познайомився з родинним маєтком одержав замовлення   на виконання портретів господарів, ще раз побачив Ганну, її голубі аж чорні очі, гнучкий стан, довгу косу. мармурове личко, почув її   приємну,  лагідну мову, в якій відчувався спокій і доброзичливість.

  
 Садиба Закревських с.Березова Рудка.

  Таємних і явних зустрічей поміж ними було чимало. Уже в Яготині Варвара Репніна напише про обід у родині, під час якого розвивася     роман між Шевченком і Ганною.“Він почав пильно дивитись на неї. Вона усміхнулася і глянула на нього привітно — і поміж ними   почалася німа розмова очей. Він був веселий і балакучий, вона мовчазна і уважна лише до нього одного”, — згадує Репніна. На засланні   поет писатиме про цей бенкет, бал та обід: “А ти, доле! А ти, мій покою! Моє свято чорнобриве, і досі меж ними тихо, пишно походжаєш? І   тими очима, аж чорними — голубими, і досі чаруєш людські душі? Чи ще й досі дивуються всує на стан гнучкий? Свято моє! Єдинеє   свято!”. Над віршем “Немає гірше, як в неволі”… стоять дві літери — Г. З.Шевченко щиро закохався в заміжню жінку, що свідчить про     його  значну свободу в приватному житті.

 Флігель біля будинку Закревських в якому гостював  Т.Шевченко

Раюванню святого диво-кохання поклала край фатальна записка Олексія Капніста від 2 липня 1843 року. “Мені доручено просити Вас не вступати, як Ви планували, до Закревського, а головне не писати йому ні в якому разі. Я знаю Вас і цілковито впевнений, що Ви свято й непорушно це виконаєте. Не горюйте, добрий Тарасе Григоровичу, не засмутіться моєю відвертістю: вона не з поганого джерела. Якщо пригадаєте мої слова, то визнаєте за мною право говорити Вам зі щирістю. Тимчасове захоплення зникає як дим, але часто-густо лишаються плями невидимі й вони тьмарять нашу душу, що відкликається в сумління. Я розраховую на твердість Вашого характеру і думаю, що Ви виконаєте моє прохання не для мене…” Це прохання було, очевидно від Ганни, що зазнавала тиску від чоловіка й сім’ї, які не бажали “родичатися” із Шевченком.Непогашене почуття набрало ще трагічніших і міцніших форм, бо про Ганну він міг лише мріяти, перед ним стояв її недосяжний образ, який уже не його, а її очі бачить лише нелюб. Про цього мужа-нелюба Шевченко пише у наступному вірші, де є такі рядки: “щирий пан, потомок гетьмана дурного”, але в зовсім зашифрованому вигляді, щоб не вразити кохану жінку, яка назавжди відібрала спокій, стала недосяжним ідеалом.

У записці до брата чоловіка Ганни поет із Яготина пише: “А Ганні вродливій скажи… Зараз й прибуду з пензлем і фарбами на цілий тиждень; скажи, і що я аж плачу, що проклята хуртовина на цей раз зо мною так пожартувала…” Шевченко намалював дивовижний портрет Ганни Закревської, про який М. Шагінян напише: “Ні на якому іншому з портретів, стилізованих по моді того часу, нема таких очей, немає такого повного, трагічного, душевного життя очей, такого повного сліз і ніжності промовистого погляду, як на портреті Ганни Іванівни Закревської. Очі мають особливість, вони здаються чорними, але, коли придивишся, бачиш, як старанно Шевченко утримав у них справжній їх колір, сяючу навколо великих зіниць глибоку блакить”.

У вересні-жовтні 1844 до Тараса навідувалася Ганна Закревська, що супроводжувала чоловіка при його черговій поїздці до Петербургу по тяжбах з сусідами. Тарас заради неї навіть змінив квартиру. Пригощалися дарованою Віктором «кохановкою». А через 9 місяців, в липні 1845 року, Ганна народила донечку Софію. Хресними були Віктор Закревській і його сестра. Платон не хотів і бачити дитину. Але і Тарасу не дали навіть на неї поглянути. Саме цим пояснюється його депресія і послідуюча хвороба , що трохи не привела до смерті (в усякому разі «Заповіт» він тоді написав). На ноги його поставив побратим Забіла. Примчався з своїми цілющими настоянками. Став співати про своє нещасне кохання. Утішав, що в нього, Тараса, хоч дочка є, а в нього, Віктора -никого і нічого. Утішив Віктор Тарасову душу, зрозумів той, що це Любов до нього і донечки примусила Ганну Закревську ховати від нього його дитину. Зникла з серця образа, пішла і хвороба. 

Більше їм зустрітися не довелося – Ганна померла у тридцятип’ятирічному віці саме того року (1857), коли поет отримав звільнення від десятирічної солдатчини. Бувша усипальня                                                                                        

Бувша усипальня Закревських                                               Посвята Г.З. "Немає гірше, як в неволі..." Тарас Шевченко

                                                                                                       (голос - Андрій Хаєцький, бандура - Георгій Матвіїв)

Список використаних джерел

1.Жінки в житті й творчості Тараса Шевченка: Ганна Закревська-http://cityukraine.info/?citynews=24467

2.Софія Тарасівна Шевченко (Закревська) нар. 9 липня 1845-https://uk.rodovid.org/wk/Запис:687814

3.Закревська Ганна Іванівна-матеріали з Вільної енциклопедіїї-https://uk.wikipedia.org/wiki/Закревська_Ганна_Іванівна

4.Садиба Закревських-матеріали з Вільної енциклопедіїї-https://uk.wikipedia.org/wiki/Садиба_Закревських

5.Тарас Шевченко та Ганна Закревська. Океан Ельзи - Коли навколо ні душі--Відеохстінг "Ютуб"-https://www.youtube.com/watch?v=ZO5axE2YiP8

6.Тарас Шевченко. Заповіт. Серія 7. На сій окраденій землі-Відеохостінг"Ютуб"-https://www.youtube.com/watch?v=qkRsP7YKWAE

7."Якби зустрілися ми знову" (Т.Г.Шевченко)-Відеохостінг "Ютуб"-https://www.youtube.com/watch?v=C09mJb7wdCw

8."Немає гірше, як в неволі..." Тарас Шевченко (голос - Андрій Хаєцький, бандура - Георгій Матвіїв)-Відеохостінг "Ютуб"-https://www.youtube.com/watch?v=RkEYAMkkmmg

9.Пірятинський музей.Шевченко і Березова Рудка-https://piryatin-museum.at.ua/index/t_g_shevchenko_i_berezova_rudka/0-11

10.Тут був я-Мандри з фотоапаратом Україною-http://tutbuv.com/?p=3923

11.Слово Просвіти-http://slovoprosvity.org/2013/06/13/дві-любові-тараса-шевченка-до-170-річчя-п/

12.Газета "День"-https://day.kyiv.ua/uk/article/marshrut-no1-podorozhi/moysivka-ukrayinskiy-versal