«Маленький рай Л.Українки»(Л.Українка і Полтавщина)

 На високому березі заплави Псла і Груні розкинулося старовинне місто Гадяч.

Урочище Зелений Гай — мальовниче урочище у Гадячі. Хутір «Зелений Гай» розташовувався над річкою Псел.Ця місцина, що була в ті часи за межами міста.

    Олена Пчілка мати Лесі Українки одержала в спадщину від своєї матері Єлизавети садибу в м. Гадячі, де і мешкала вся родина Драгоманових. .Місце, де стояласадиба,        називали Драгоманівською горою. Разом з тим Олена Пчілка мріяла влаштувати життя ще ближче до природи. Вона купила дев’ять десятин землі з лісом — урочище         Голубівщину — і побудувала 1898 року дім назвавши його «хутір Зелений Гай».

  На фото:Олена Пчілка

 Дім просторий, мав він два поверхи з одного боку (на схід), а з фронту, від заходу — один поверх. Кімнат було 11, вітальня, їдальня були дуже великі,   інші — менші. Був також великий балкон із краєвидом на Псел. У кімнатах були груби, а у вітальні — камін. Докладний опис цієї садиби Олена Пчілка   залишила в оповіданні ,,Товаришки”: ,,Двір був просторий, опріч головного будинку, був у йому ще другий, менший домик, 2 комори і інші будови; стріхи  були солом’яні . Оселя була на рівній гарній планині , але на самім краю; зараз же за крайніми господарськими будиночками планина обривалась  досить крутим узгір’ям “.

Закладка будинку                                                                    Будинок Косачів у Зеленому Гаю                                     Вітальня Косачів 

Лесю вабив хутір, чарували краєвиди. Запрошуючи до себе письменницю Ольгу Кобилянську, Леся писала: ,, Мама збудувала тут хорошу хату ,де могли б мої приятелі з усього світу поміститися. Околиця тут гарна, горизонт широкий…Будемо човном плавати і просто руками; я буду грати вам Шумана і Шопена , окрім того, українських пісень масу, власнії транскрипції. Мої сестри покажуть вам всю околицю, побачите вже таку Україну, що українішої нема”.

Л.Українка "Вишеньки"

Вперше Леся побувала в Зеленому Гаю у 1874 році. Леся не пам’ятає цей приїзд, адже була зовсім маленькою трирічною дівчинкою.

Другий приїзд славнозвісної україночки припадає на літо 1883 року.Відпочивала на крутих схилах Псла, милувалася пейзажами, прислухалася до мови та пісень цього краю. Пізніше назве цей край ,, краєм лагідної краси”. Саме в цей приїзд місцевий лікар виявив туберкульоз кісток. І почалася довга боротьба з недугою..

Втретє зустріч із Полтавщиною відбулась у 1893.Ось як описує свій приїзд Леся у листі до матері, "9 (21) червня 1893 р. Гадяч.Люба мамочко! Досі ти отримала телеграму «о нашем благополучном прибытии». Нічого такого страшного вже нема у тих Бахмачах, бо тепер треба пересідати тільки в першому Бахмачі і вибирати такий вагон, що не буде відчеплений у другому. У Ромнах пересідати не треба, а тільки треба взяти білети і здати багаж далі до Лохвиці. Поїзд в Ромнах стоїть 40 м[інут]. Дорога тільки від Бахмача до Лохвиці дуже нудна, бо поїзд іде зовсім по-азіатському – ледве лізе! А ще ж то поштовий!У Лохвиці на нас чекав уже гадяцький звощик з дуже елегантським фаетоном (далебі, перше в Гадячі таких не було!), ми їхали досить швидко і в Гадячі були в 6 г. вечором. Бабушка здорова і все собі шпортається по дому, як завжди. Вона прийняла нас дуже радо і помістила у тому флігелі, де сама живе.Бабушка не пускає нас сьогодні купатись, що надворі вітер, а по-моєму, то можна б, бо хоч і вітер, та досить тепло. Якось нам щасливо випало, що нас нігде дощ не мочив. У Києві дощі перепадали разів три, ще й чималі, та ми якось від них впору ховались, а вчора, як їхали в Гадяч, була дуже славна погода. Тільки – здумай собі! – ні одна порошина не впала на нас, як ми їхали полтавським широким шляхом! Дощі прибили навіть полтавські пили. Певне, ще недавно була тут страшенна грязюка, але тепер вже сухо і тільки що пилу немає.Лисенко грав мені нові композиції на Гейне, і я прийшла од них в нестям, бо вони справді дуже гарні. Він зложив музику на три пісні: «Коли настав чудовий май…», «Чого так поблідли ті рожі ясні…» і «З мого тяжкого суму…». З цього часу бере початок гадяцький період літературно-громадської діяльності поетеси. Того літа з’явився цикл поезій ,,Романси “ та поема ,,Роберт Брюс”.

Текст читає Роговцева А.М.. Народна артистка УРСР, Народна артистка СРСР. Герой України.

Вона здружилася з молодою вчителькою Антоніною Макаровою.А. С. Макарова залишила нам декілька детальних, досить оригінальних словесних портретів Лесі Українки. «Я не пригадую точно, в якому році це було – в 1892 чи 1893 р.Приїхала вся сім’я і оселилась у тому будинку, де раніше жив наглядач училища. Та одного разу я зустрілась у Драгоманової з Лесею Українкою. Входячи у двір, я побачила високу молоду дівчину, що опиралася на палицю в правій руці, – я здогадалась, що то Леся Українка. Обличчя її було жовтувато-бліде, негарне, але на диво благородне. Особливо гарні були її очі. Уважний, допитливий і в той же час співчутливий, ласкавий погляд приваблював до себе. Від її очей важко було відірватись Худорлява, височенька постать в українському вбранні: гаптована сорочка,зелена корсетка в квіточках, декілька рядочків намиста на шиї, зелена стрічка, заткана жовтими квітками, на голові світлоруса коса. Бліде обличчя, і на цьому обличчі такі чудові очі, від яких не можна було відірватись. Мене познайомила з нею її рідна бабуся Є. І. Драгоманова.

– Моя онука Леся, – сказала вона.

– Косач, – коротко промовила Леся і дружно стиснула мою руку.

Так почалося наше знайомство»

Леся Українка у свою чергу дуже цінуватиме прочитання і співпереживання Макаровою її творінь, добре знаючи про те, що Антоніна Семенівна ніколи не скаже неправди. «Никак не могу припомнить, где я могла достать её произведение „Роберт Брюс”. Об этом произведении я писала ей свое мнение, на что она ответила в своем письме: „Коли Вам подобається Брюс, то значить ще варто жити“. В библиотеке украинских книг тогда не было, и где я могла его прочесть не могу припомнить» Пізніше Антоніна Семенівна згадає, як саме могла ознайомитися з «Робертом Брюсом»: «Згодом, уже після нашої розлуки, її бабуся дала мені прочитати її твір „Роберт Брюс”

Липень 1898 року. І знову зустріч із рідним краєм.Ось як описує перебування Леся Українка в листі  до матері"29 червня (11 липня) 1898 р. Гадяч Люба мамочко!Не знаю, чи застане тебе сей лист, та все-таки напишу на всякий случай. Діло в тім, що тут приїхав дядя Саша(дядя Саша – Олександр Петрович Драгоманов, молодший брат матері, дядько Лесі Українки.)Він тут стрівається з компанією гадяцьких «любителей» і хоче подати їм ідею, щоб поставили твою «Світову річ», отож дуже просить мене, щоб я написала тобі і попросила, аби ти привезла з собою п’єсу, хочеться йому поставити її, навіть сам збирається грать. Тепер тут маються заснувать приют і для того збирають фонди, отож між іншим дають спектаклі – вже два було. Справді, привези п’єсу, їй би слід бути поставленою в Гадячі. Привези теж которий там примірник моєї драми, хочу дядькові показать, а то він уже обіжається, що я «ховаю» од нього драму, написану при його сприянні, а я зовсім не ховаю, тільки не хочу вголос по чернівці читать, бо взагалі не люблю її читать і навіть вважаю, що то мені «вредно», сам же дядько нехай прочитає, мені цікаво, як вона йому здасться".Улітку 1898 р. у Гадячі гостював її приятель Сергій Мержинський.Леся і Сергій - це окрема сторінка, сторінка вірного та палкого кохання.

 Більше того, деякі літературознавці, які вивчають творчість Українки, вважають, що дружбою їх відносини і обмежувалися. Ми не були б такі впевнені: пізніше поетеса напише Сергію такі рядки, і навряд чи вони були адресовані просто одному: «Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе».Мержинський, судячи з усього, не відповідав поетесі взаємністю.Леся дізнається, що її мінського друга - якого вона називала в листах бідною, зів'ялою квіткою - ще сильніше мучить туберкульоз і він у знемозі лежить Леся готова терпіти це все: вона залишається з Сергієм і доглядає за ним. Мержинський диктує їй листи до коханої жінки, і Українка записує їх від його імені і відправляє. Мати виховувала поетесу суворою і сильною, і вона витримує випробування, лише тільки пише матері про те, що здається собі аж надто стійкою.Тоді ж написала вірш «Порвалася нескінчена розмова», переклала на російську мову свою «Блакитну троянду» та ін.

Наступна зустріч із милою серцю стороною припадає знову на 1898 рік.На цей раз вона прибула відразу після операції ноги. Оперували в Берліні. На гостини до неї завітала Ольга Кобилянська. Дні перебування Ольги у Лесі поклали початок багаторічній дружбі двох талановитих письменниць. Того літа до Гадяча завітав із своїм мандрівним хором відомий полтавський композитор Микола Лисенко.Літом 1899 р. гостею Л. Українки в Зеленому Гаю була українська письменниця Ольга Кобилянська. 

Надзвичайно плідним був шостий приїзд у 1900 році. Після чергового лікування Лесечка знову в милій серцю стороні. . У 1900 р. Л. Українка написала твори «Сфінкс» і «Ра-Менеїс»; у 1902 р. — «Ніобею», цикл «Осінні співи».

Зі спогадів Макарової А.С."Ми говорили часто про долю темного люду, про його поневолення, шукали шляхів до боротьби за його краще майбутнє. Обидві розуміли, що тільки в єднанні сила, і треба закликати людей на цю боротьбу. Світлом і теплом була для мене Леся. Талановита, з широким кругозором, вона ніколи не давала відчути, що незмірно розумніша від мене, в неї не було ніякого зазнайства, хвастощів. Ніколи не забуду, скільки тепла, розуму й тактовності вкладала поетеса в свої розмови зі мною і ніколи не гордилася своїми знаннями. Надзвичайна скромність і чутливість були  характерними рисами її вдачі. Тільки якось Леся показала мені свій вірш. Це сталося так.
Я була в її бабусі Драгоманової. Входить Леся така весела, радісна, якою я її ще не бачила, і каже: «Антоніно Семенівно,поїдемо зі мною на човні. Я, ви і Михайло» (її рідний брат).З радістю я згодилась. День видався чудовий. Напередодні був невеликий дощ, який освіжив повітря . Сонце ласкаво світило. Ми посідали в човен і поїхали. Леся правила рулем, а Михайло гріб. Я сиділа напроти Лесі і милувалася її щасливим обличчям. Було дуже гарно. Хвилі виблискували на сонці аж очам було боляче. Білі лілеї та кувшинки прикрашали місцями воду, над ними літали блакитні метелики. З обох боків річки нависали дерева, тут був гай і чувся веселий спів пташок.
 – Хочете я Вам розкажу свій вірш, який присвятила братові,– сказала Леся.
З великою увагою я слухала вірш. В ньому висловлювалась її любов до брата не тільки як до рідного, а й до однодумця."

 В другій половині червня 1903 року Леся знову в Зеленому Гаю, де в основному займається перекладацькою діяльністю. У 1903 р. працювала над перекладами творів І. Франка на російську мову.12 вересня 1903 року в Полтаві відбулось   свято ,,духу і мислі” – відкриття пам’ятника Івану Петровичу Котляревському. Дні відкриття його пройшли як свято української культури, торжество національного духу.Звичайно ж, Леся      Українка не могла не скористатися нагодою зустрітися з відомими людьми. І разом із матір’ю прибула до духовної столиці України.Зупинилися вони в ,  будинку адвоката Миколи Дмитрієва . Леся взяла участь у всіх урочистостях.

  1904, 1905 – знову Гадяч і знову Зелений Гай.Смерть брата Михайла спричинила ще більше душевного болю .Своім сумом Леся ділиться у листі до Ольги Кобилянської"22 червня (5 липня) 1904 р. Зелений Дорога моя, люба товаришко!Чи пробачите Ви мені, чи зглянеться Ваше серце надо мною? Я мало маю на те надії, бо не знаю, чи змогла б сама пробачити іншому за таке, в якому сама почуваюся до вини проти Вас… Та все ж вислухайте мої оправдання, може, тоді хоч трохи вибачите мені. Я се не тільки з Вами так поступила за сі півроку, а з усіма моїми кореспондентами, окрім родичів, та й родичам більше посилала коротенькі звістки, щоб знали, що я жива-здорова, а писати щось ширше було для мене непереможно прикрою Такий настрій почався у мене з того дня, як я довідалась про смерть мого брата, і – вірите мені, дорога? – ще й тепер, от у сю хвилину, ледве-ледве примусила я свою руку написати сі страшні слова… Не мириться моє серце з ними. Отже, була я на його могилі і ще не хотіла вірити, що то справді мій братик там лежить… І все мені здається, що я не повинна ні писати, ні говорити про нього інакше, як про живого. А тим часом, кому вперше пишу, то не можу сього обминути, і все наче вирок підписую…"Хвороба, нескінченні лікування, душевні тривоги за рідних та близьких людей, а ще - за рідний край - усе це тяжким каменем лежало на серці хворої, але за духом такої сильної жінки. Видатна діячка продовжує займатися літературною діяльністю. Працює як фольклорист. 

Слова Л.Українки(Запис 1956 р)

Приїзд у травні 1906 року до краю полтавського був останнім. Сили покидали Лесю, здоров’я вимагало тривалого й постійного лікування.Але вона прдовжувала займатися громадьською діяльністю..Ось що вона пише у своєму листі до Бориса Грінченка"22 липня (4 серпня) 1906 р. Зелений Гай.Високоповажний добродію!М. Ф. Левицький писав до мене і до сестри моєї Ольги, призволяючи нас (від імені «Просвіти») взяти на себе номінально або й фактично просвітянську бібліотеку, бо ніхто з членів ради нашої, крім нас двох, не має для сього такого «цензу», якого треба адміністрації. І я, і сестра однаково охоче згоджуємось на сю справу, тільки ми не знаємо, котра з нас буде придатнішою для сього діла. Що ж до фактичного завідування, то, певне, все одно чи я, чи сестра самотужки з сим ділом не справились би, а мусили б щонайменше одна в одної помочі просити, а може, і в інших товаришів по «Просвіті». Обидві ми ніколи бібліотеками не займались і вважаємо себе профанками в сій справі, але я гадаю, що я можу знайти навіть справжніх спеціалістів сього діла собі до помочі, бо, власне, маю таких серед своїх українських знайомих, що, певне, не зречуться помогти не так мені, як «Просвіті», а через те, певне, поможуть і сестрі моїй, якщо її буде фірма. Прошу взяти се все на увагу і сповістити нас, як рішиться справа."

Зустріч однодумців у Зеленому Гаю в 1906р.

У Гадячі не лишилося людей, які знали Лесю.Але поетеса - вічно жива.

Ні! Я жива! Я вічно буду жити!

Я в серці маю те, що не вмирає!

Список використаних джерел:

1.Матеріали з відкритих джерел відеохостингу «Ютуб»

https://www.youtube.com/watch?v=UcbhCVc4FU8

https://www.youtube.com/watch?v=YpBdjgOHIHE

https://www.youtube.com/watch?v=afkzKaVqBQA&t=4s

https://www.youtube.com/watch?time_continue=122&v=WhAkvl48TsA

https://www.youtube.com/watch?v=JJNXij7TbZM&t=393s

2.Матеріали з Вікіпедії — вільної енциклопедії.